Хвилі й випромінювання. Дифракційні ґрати

Ви перебуваєте: Хвилі й випромінювання

Цим закінчилася історія експерименту, але не дискусія про природу нових променів. Були отримані більш переконливі дані у вигляді гарних симетричних знімків, пов'язаних із симетрією кристала. Однак їх не вдалося як слід зрозуміти. Прихильники корпускулярної теорії запитували, не чи можуть спостережувані картини породжуватися корпускулами, що проникають крізь 'тунелі' у структурі кристала.

Але в остаточному підсумку узяли гору прихильники хвильової теорії, коли з'ясувалося, що рентгенівські промені, що виходять, охоплюють цілий діапазон довжин хвиль, подібно білому світлу. Тепер усе вдалося зв'язати воєдино, і дифракція рентгенівських променів превосходно описувалася теорією просторових дифракційних ґрат, розроблених Лауэ.

Ми пройшли довгий шлях від нашої вихідної крапки - видимого світла. Ми бачили, як був розширений діапазон спектра й у нього були включені ультрафіолетове й інфрачервоне випромінювання, як було відкрито довгохвильове електромагнітне випромінювання й виявлене дуже короткохвильове рентгенівське випромінювання. Це лише кілька прикладів, але їх досить, щоб показати, як фізика розширює свої границі, опираючись на зроблені відкриття й розбудовуючи їх.